Думки, думки...

Подробности

13.03.2017

І куди б я не йшла — твої очі, посмішка, ніжність скрізь мандрують зі мною. Де б ти не був, головне, що я знаю, — ти Є!

                                       5 жовтня 2016

Незвичайна пошта

Подробности

28.09.2016

Услід за думками про тебе летить лист... Лист, який я відправляю до неба...

Незвичайна пошта… Чи не так?

Та мені подобається, тому що так я можу відправляти свої думки, почуття, мрії... І там вони зустрінуться з твоїми. Ти зможеш пізнати мене серед птахів, які медитують у своєму звичному танці… За сльозами неба, тому що однією із краплинок буду саме я...

Хоча б ковток тебе... Неважливо як...

Коли знудьгуєшся  до знесили за людиною, то настає момент розуміння, що без неї вже не можеш дихати. Чи може бути щось краще і живіше, коли єднаються два серця – і в унісон. Вони завмирають в ніжному заторі почуттів, і світ, перестає бути таким як раніше... Його неначе змітає буревієм кохання, залишивши тільки ковчег, де ти та я.

На вітрилах почуттів ми пливемо в нашу невідомість... Ніжність, очікування і кохання сплітаються в єдиній гармонії – стає зовсім не страшно жити.

Із хмаринок в небі я сплітаю твій образ. Лише тепер, я зрозуміла, що означає нудьгувати. Це коли моя душа, саме так – душа, потребує тебе... Це коли хочеться сидіти поруч, а не напроти... Торкатися легенько, тільки кінчиками пальців, твоїх рук, і відчувати, заплющивши очі, чуйні вібрації під шкірою та сплітіння звуків в одиній мелодії, мелодії кохання.

Живу надією, що якось ти знову торкнешся мене, і зустрінуться наші очі... Щаслива душа скаже "goodbye" осені, а ми поринемо в зворушне, палке та гаряче бажання – кохати, летіти та жити.

Мелодія літнього дощу

Подробности

28.09.2016

Мелодія літнього дощу...

Вона особлива...

Своєю журливою мовою пробуджує в нашій уяві, в супереч охоплюючему настрою, щось смачне та жадане, тим самим затягуючи в тугий вузол ще не зовсім відболівші рани, які через деякий час самі загояться... А на їх місці залишиться затверділий рубець — архів, в якому зберігається певний відрізок нашого життя. І в час, коли з'явиться бажання побути на самоті, ми можемо відчинити один із тих архівів та блукати його лабіринтами, знімаючи пил з майже забутих стежин.

Що лишилося там? Таке собі поєднання (неймовірний коктель) світлого й чистого, з додаванням млосного, недонесеного, недомовленого... А також стерті в кров коліна довіри до де-яких людей, що були надто близькими, яким хотілося безкінечно вірити... Та їм не вистачило волі боротися і йти далі, вони залишилися там — під заскорузлим рубцем, в згубленому і нездійсненному... Це їх вибір...

Сумно... Але неможливо змінити щось в житті іншої людини, коли вона сама того не бажає.

А дощ зворушливо продовжує колисати душу в заспокійливій мелодії, змиваючи сліди минулого і народжуючи щось зовсім нове, що дарує надію... Вона знову на твоєму обрії,  йде до тебе, і ти міцно хапаєш її, щоб не втратити більше ніколи.

Фарби навколо яскравішають.  Дощ пройде, а надія залишиться. 

Безмежне кохання

Подробности

27.09.2016

... За всі минулі роки він намагався врятувати хоч жменьку світла, що ще залишилося у нього з часів дитинства. Але хронічна відсутність тепла із зовні час від часу охолоджувала душу, і тільки він маленьками краплинками підживлював її зсередини. Саме з того джерельця, яке ще тримало його життя на плаву, не даючи розпастися.

Та ось щось солодке, ніжне, давно забуте торкнулось  його...

Їхні дитячі сліди зійшлися, а душі огорнула чуйність та безмежне щастя.

І коли, навіть на мить, уявивши щоби могло статися, аби він не зберіг той малесенький клаптик світлого, живого у собі, робилося моторошно, і холодком обдавло груди. Він забув би, як гойдається світ, як народжуються світанки. А сп'янілий присмак весни перестав би будоражити все його єство...

Яка ж це неперевершена насолода — знайти своє спасіння в коханні... Всепоглинаюче щастя розгойдує його, і відчувається присмак чуйної насолоди...

Безмежний простір безмежного кохання...