Мысли

карт1

Читать дальше

Паралельні світи...

paralelni-svity

   Одного разу в її житті з'являється він... В той самий час, коли вона намагається якось утриматись на поверхні і не розчинитись у світі, де все летить шкереберть...
   Хто він є? Чому так наполегливо намагається отримати квиток у її життя? Просить довіритись йому, підставляє плече. І вона, струсивши попіл минулих років, дозволяє себе рятувати...
   Далі – початок нового життя, де коханий чоловік годує її з долонь смакуликами. Вранці приносить їй у ліжко філіжанку кави і таріль духмяної красуні-полуниці... Найчарівніші квіти біля її ніг кожен день. Він відкриває їй світ, а натомість ніжиться в ній – немов вона найперша та єдина в його житті. Ні зернятка сумніву по відношенню до себе. Йому байдуже, що думає про нього і говорять люд. Їй зізнається, що все, що було до, – дружба чи спільні інтереси... Вона відчуває в його словах несамовиту ніжність: «Ти – тільки моя, мила дівчинко. Хочу, щоб так було завжди.» Він дає їй зрозуміти, щоби вона викреслила зі свого життя назавжди того, хто ще маячить за її плечима, та кого вже давно немає в серці. Ще до зустрічі з коханим якісь іскринки проблискували – їх єднали роки спільного життя. Вона спостерігала, як раз за разом із розчепірених крилець її рятувальника летіла докора: «Чому він ще тут? Так, я власник – не звик ділитися коханою жінкою...» Ці слова в'їдалися в неї з кожним разом все більше, що і спонукало її викреслити «до». Чого не зробиш для коханого?
   І коли кордони змістилися, його єство засвербіло та почало проситися назовні. Ось, вона вже зайнялась колекціонуванням самотніх днів, а він топив її в надуманих причинах – чому не зміг... З кожним разом відчуття близькості слабшало – він думав, що кохає, але йому від неї потрібно було лише тіло. Це його він любив і несамовито жадав. Коли закінчується на компьютері заряд, він гасне, а в їх ситуації зарядом могла бути лише душа... Тож, як би не гойдалося і як би не хотілося летіти – крила важчають і кам'яніють, коли душа позбавлена любові. Кожен раз він буде шукати донора для свого «кохання» та даремно...
   Що ж залишилось в її серці? Мабуть – остання надія на видих... Вона більше не хоче збирати його порожні сліди та йти в «нікуди», а почне плести своє нове життя.
                                 (зі слів знайомої)

Нічний дзвінок

nichnyi-dzvinokПерша година ночі. Сон тільки торкнувся вій, як раптом тишу збудоражив айфон, який лежав поряд з подушкою.
— Ти спиш, кохана?
— Ще ні, збиралася...
— А я не втримався, набрав тебе. Вибач, що так пізно, та я так скучив!
Дійсність із сном злилися в одне незворотнє бажання солодкої млості — коли щаслива посмішка чіпляється за вії...
— Сьогодні день був такий сумбурний, але я на хвилинку... Так хотів почути твій ніжний голос...
— Не говори так. Ти ж відчуваєш, що я тобі рада...
— Так. Я весь день у справах, а думки линуть до тебе... На душі кожну хвилинку неспокійно, коли ти не поряд...
— Зі мною теж саме — я так тебе розумію. Я живу лише уві сні, тому що тільки там ми з тобою разом. А реальність б'є навідліг по обличчю і сміється поза спиною... Ти близький, та в той же час такий далекий...
— Не сумуй, рідна моя, я з тобою...
— Але ж ти знаєш, що це не можливо, коли ми не поруч...
— Вибач... Мені пора... Сумую... Дуже сумую... Я сумую, моя рідна, ти чуєш?! Кохаю тебе! Шалено і до нестями... Добраніч. Затуляй оченята, але не зачиняй двері в свій сон, чекай на мене, я вже йду...
Короткі гудки...
Із рук тихесенько вислизнув телефон.
А ось і найкращі у світі очі, тому що це очі коханого.

Кава з присмаком кохання

kava-z-prysmakom-kohannyaЩо може бути краще і живіше того почуття, що ти приніс у моє життя зі своєю першою появою, зі своїм першим подихом... В ту мить ти врятував мене від самотності й показав, яким має бути справжнє кохання. Ти і я — ми як дві тіні, переплітаючись одна з іншої, блукаємо світом в єдиному подисі... Ти годуєш мене з долонь своєю чарівною ніжністю, а твої цілунки розбурхують шалені внутрішні вібрації... Я не знаю нічого смачнішого за твою ранкову каву — в яку, заварюючи, ти разом з кавовими зернятками кладеш стільки любові... То є несамовито прекрасно — блукати одне в одному, сміятись, плакати і говорити, говорити... Годинами на проліт — непомічаючи, як ранок замінив темну тюль на світлу... Така близькість заживляє рани пережитого, відштовхую слабкість та зневіру у себе, окриляє... А в душі гойдається сонце, яке розтопило сніги минулого, і вже не хочеться озиратися назад, хіба що інколи і лише в дитинство...

Ти поряд

ty-poryadТи поряд, і в той же час така далека...
Розумієш, а можливо тільки думаєш, що розумієш... Зима своєю білосніжною чарівністю робить вигляд, начебто їй не до мене. Та її присутність в моєму житті дарує довгоочікувану надію. Мабуть, я ніколи не зможу пояснити самому собі природу моїх відчуттів. Тебе ще немає у моєму житті, та я вже відчуваю тебе і знаю, що саме цієї зими я побачу найжаданіші в усьому світі очі, вперше буду пити з твоїх солодких вуст палке кохання... Загорнувшись в білосніжну та п'янку зимову вуаль, я нарешті зможу відкритись і сказати тобі, як нескінченно довго шукав тебе літніми, весняними та осінніми стежинами... Все марно... І тільки зараз відчув твою присутність. Тепер моє життя не належить мені, я віддав його на поруки зимі, бо лише тут мені несамовито затишно та комфортно... І це є стан мого серця в сьогоденні.
І що, що ти зараз далека, та душа сповнена думками про тебе, які дають надію, окриляють життєвий шлях... Можливо я все це придумав собі — тебе, зиму, палкі почуття... Можливо то є якась моя хвора уява, де я намалював собі те, чого так жадаю всім серцем? Можливо — і так. Та в цій моїй уяві ти поряд — така рідна і така жадана...