Мелодія літнього дощу

melodiya litnogo doshchuМелодія літнього дощу...

Вона особлива...

Своєю журливою мовою пробуджує в нашій уяві, в супереч охоплюючему настрою, щось смачне та жадане, тим самим затягуючи в тугий вузол ще не зовсім відболівші рани, які через деякий час самі загояться... А на їх місці залишиться затверділий рубець архів, в якому зберігається певний відрізок нашого життя. І в час, коли з'явиться бажання побути на самоті, ми можемо відчинити один із тих архівів та блукати його лабіринтами, знімаючи пил з майже забутих стежин.

Що лишилося там? Таке собі поєднання (неймовірний коктель) світлого й чистого, з додаванням млосного, недонесеного, недомовленого... А також стерті в кров коліна довіри до де-яких людей, що були надто близькими, яким хотілося безкінечно вірити... Та їм не вистачило волі боротися і йти далі, вони залишилися там під заскорузлим рубцем, в згубленому і нездійсненному... Це їх вибір...

Сумно... Але неможливо змінити щось в житті іншої людини, коли вона сама того не бажає.

 

А дощ зворушливо продовжує колисати душу в заспокійливій мелодії, змиваючи сліди минулого і народжуючи щось зовсім нове, що дарує надію... Вона знову на твоєму обрії,  йде до тебе, і ти міцно хапаєш її, щоб не втратити більше ніколи.

Фарби навколо яскравішають.  Дощ пройде, а надія залишиться. 

Незвичайна пошта

nezvychajna poshtaУслід за думками про тебе летить лист... Лист, який я відправляю до неба...

Незвичайна пошта Чи не так?

Та мені подобається, тому що так я можу відправляти свої думки, почуття, мрії... І там вони зустрінуться з твоїми. Ти зможеш пізнати мене серед птахів, які медитують у своєму звичному танці… За сльозами неба, тому що однією із краплинок буду саме я...

 

Хоча б ковток тебе... Неважливо як...

Коли знудьгуєшся  до знесили за людиною, то настає момент розуміння, що без неї вже не можеш дихати. Чи може бути щось краще і живіше, коли єднаються два серця – і в унісон. Вони завмирають в ніжному заторі почуттів, і світ, перестає бути таким як раніше... Його неначе змітає буревієм кохання, залишивши тільки ковчег, де ти та я.

На вітрилах почуттів ми пливемо в нашу невідомість... Ніжність, очікування і кохання сплітаються в єдиній гармонії – стає зовсім не страшно жити.

 

Із хмаринок в небі я сплітаю твій образ. Лише тепер, я зрозуміла, що означає нудьгувати. Це коли моя душа, саме так – душа, потребує тебе... Це коли хочеться сидіти поруч, а не напроти... Торкатися легенько, тільки кінчиками пальців, твоїх рук, і відчувати, заплющивши очі, чуйні вібрації під шкірою та сплітіння звуків в одиній мелодії, мелодії кохання.

 

Живу надією, що якось ти знову торкнешся мене, і зустрінуться наші очі... Щаслива душа скаже "goodbye" осені, а ми поринемо в зворушне, палке та гаряче бажання – кохати, летіти та жити.

Якщо тобі важко...

yakscho-tobi-vazhkoЯкщо тобі важко та самотньо, на якусь мить закрий очі і звернися до серця, у нього є відповіді на всі твої питання. Частіше ми не чуємо серце, даємо перевагу розсудливому мозоку. 
Світ намагається потопити твій кораблик надій та сподівань – але ти допливеш. Так і буде... Хай напомацки – бліда та стомлена, ти перетнеш кордони своїх мрій, коли будеш йти за покликом серця. 
А що там?.. Там відразу знайдеш донора, який надихне тебе новими силами... Здолаєш ту висоту, яка ще вчора здавалася недосяжною, тому що то, вже буде не сон, а реальність, де твоя душа співатиме співзвучно скрипці. І відкриються її найчарівніші куточки, бо на зіткненні смичка та струн народжуватиметься кохання. Ти зрозумієш, що знову жива, а до цього тільки спала. Смуток вже не в змозі буде тримати тебе у кайданах, бо кохання незворотньо відродило твою душу.... Жахливі стерв’ятники більше не будуть пильнувати за твоїм життям, бо зрозуміють, що тут їм робити немає чого.
Зі світлом у своєму серці ти більше не потонеш в зневірі та перепливеш будь-яке емоційне море. Тільки вірь у себе, 
пливи, відчувай попутний вітер у вітрилах, а коли його немає, хапайся за весла... 
І життя більше ніколи не випустить тебе зі своїх обіймів...

  

  

                                                         proslushat Прослухати аудіозапис
 
  
  
  

Безмежне кохання

bezmezhne kohannya... За всі минулі роки він намагався врятувати хоч жменьку світла, що ще залишилося у нього з часів дитинства. Але хронічна відсутність тепла із зовні час від часу охолоджувала душу, і тільки він маленьками краплинками підживлював її зсередини. Саме з того джерельця, яке ще тримало його життя на плаву, не даючи розпастися.

Та ось щось солодке, ніжне, давно забуте торкнулось  його...

Їхні дитячі сліди зійшлися, а душі огорнула чуйність та безмежне щастя.

І коли, навіть на мить, уявивши щоби могло статися, аби він не зберіг той малесенький клаптик світлого, живого у собі, робилося моторошно, і холодком обдавло груди. Він забув би, як гойдається світ, як народжуються світанки. А сп'янілий присмак весни перестав би будоражити все його єство...

Яка ж це неперевершена насолода знайти своє спасіння в коханні... Всепоглинаюче щастя розгойдує його, і відчувається присмак чуйної насолоди...

 

Безмежний простір безмежного кохання...

Дарунок

il fullxfull.299310655Можливо інколи слова і потрібні, але не тепер... Ні, не зараз... 
Коли хочеться просто взяти за руку і помовчати... 
Помовчати і відчути, як струмінь тепла переливається з тебе в мене, і навпаки... Як п'янка, нескінечна музика душі відлунює із дзьобиків пташок... 
Ти заблукав мене у собі. Я всім моїм єством приросла до твого чуттєвого, вічнозеленого дерева... Як тобі то вдалося? 
Тільки поряд з тобою я відчула, як наново народилася.. Ти повернув мене із сутінок життя та вирвав з серця нестерпний біль минулого. Тому я і не згасла, не заблукала… Я тут — у тобі... Лечу, радію, шаленію, гублюсь і воскресаю, п'ю твою тишу — таку далеку і таку близьку... 
Скажи, хто ти є? Хто послав тебе до мене? У мою ніч... Ти одним рухом розірвав її ланцюги і дав променям зігріти мою душу від холоднечі... 
Все, що у тобі, п'янить... Гублюся серед рядків чистого паперу, бо навіть тут я вростаю в тебе... По краплині п'ю нашу першу весну... Щоби не зразу... Щоби вистачило на все життя... 
Я вишиваю рушник нашого кохання на твоєму серці. Це єдиний дарунок, який немає ціни і часу, який можна узяти з собою у вічність. Тримай його — і не відпускай...