Якщо тобі важко...

yakscho-tobi-vazhkoЯкщо тобі важко та самотньо, на якусь мить закрий очі і звернися до серця, у нього є відповіді на всі твої питання. Частіше ми не чуємо серце, даємо перевагу розсудливому мозоку. 
Світ намагається потопити твій кораблик надій та сподівань – але ти допливеш. Так і буде... Хай напомацки – бліда та стомлена, ти перетнеш кордони своїх мрій, коли будеш йти за покликом серця. 
А що там?.. Там відразу знайдеш донора, який надихне тебе новими силами... Здолаєш ту висоту, яка ще вчора здавалася недосяжною, тому що то, вже буде не сон, а реальність, де твоя душа співатиме співзвучно скрипці. І відкриються її найчарівніші куточки, бо на зіткненні смичка та струн народжуватиметься кохання. Ти зрозумієш, що знову жива, а до цього тільки спала. Смуток вже не в змозі буде тримати тебе у кайданах, бо кохання незворотньо відродило твою душу.... Жахливі стерв’ятники більше не будуть пильнувати за твоїм життям, бо зрозуміють, що тут їм робити немає чого.
Зі світлом у своєму серці ти більше не потонеш в зневірі та перепливеш будь-яке емоційне море. Тільки вірь у себе, 
пливи, відчувай попутний вітер у вітрилах, а коли його немає, хапайся за весла... 
І життя більше ніколи не випустить тебе зі своїх обіймів...

  

  

                                                         proslushat Прослухати аудіозапис
 
  
  
  

Дарунок

il fullxfull.299310655Можливо інколи слова і потрібні, але не тепер... Ні, не зараз... 
Коли хочеться просто взяти за руку і помовчати... 
Помовчати і відчути, як струмінь тепла переливається з тебе в мене, і навпаки... Як п'янка, нескінечна музика душі відлунює із дзьобиків пташок... 
Ти заблукав мене у собі. Я всім моїм єством приросла до твого чуттєвого, вічнозеленого дерева... Як тобі то вдалося? 
Тільки поряд з тобою я відчула, як наново народилася.. Ти повернув мене із сутінок життя та вирвав з серця нестерпний біль минулого. Тому я і не згасла, не заблукала… Я тут — у тобі... Лечу, радію, шаленію, гублюсь і воскресаю, п'ю твою тишу — таку далеку і таку близьку... 
Скажи, хто ти є? Хто послав тебе до мене? У мою ніч... Ти одним рухом розірвав її ланцюги і дав променям зігріти мою душу від холоднечі... 
Все, що у тобі, п'янить... Гублюся серед рядків чистого паперу, бо навіть тут я вростаю в тебе... По краплині п'ю нашу першу весну... Щоби не зразу... Щоби вистачило на все життя... 
Я вишиваю рушник нашого кохання на твоєму серці. Це єдиний дарунок, який немає ціни і часу, який можна узяти з собою у вічність. Тримай його — і не відпускай...

***

111Він жадав усе її єство, бо без неї сонце не народжувало ні світла, ні тепла... Лише вона вміла готувати для нього найчарівніше зілля насолоди та забуття. Разом вони губилися для світу. Розчинені в почуттях – летіли над вічністю, скеровні надхненням та вірою... 


Притулившись одне до одного, вони тремтіли від можливості жити і завдячували за цю свою зустріч.


Вона навчила його вірити у завтрашній день. Водила його за руку у садок, де заспокійливий аромат бузку, загадувала з ним бажання, спостерігаючи, як падають зірки... 


А він навчив її пити каву та не соромитися мріяти... 


Тепер він не уявляв своє життя без неї... Без цього промінця надії серед порожнечі та зневіри... Частинки добра та чистоти, яка пробилася до нього через заслін лицемірства. Вона – ніжний оберіг його душі, а він – її опора та надійне плече...

Наше майбуття

nashe-majbuttyaДесь там, на самій верхній точці тиші, я тихесенько присяду у непомітному закуточку і буду насолоджуватися музикою твоєї душі — її теплом та спокоєм... Хочеться, просто так звернутися клубочком і завмерти... Щоб не злякати, не ранити, не нашкодити... Навіть найменшим шелехом... Злитися з тобою думками, забрати на себе всю твою біль — прикривши тебе... Летіти у наше з тобою майбуття на легких крилах натхнення у нескінченному вирії ніжності, чуйності та марень... 
   І якби з нами не гралося життя — триматися за руки, йти поруч через завіси туги і сліз, забувши про страх, по лезу випробувань до самого краю з вірою та відданністю в серці. Разом і до кінця... Легкою ходою, без стогонів та скарг... Зростися в довірі... Втриматися і не розпастися... Необертаючись йти... І навіть тоді, коли все ж таки життєва заметіль ступить на наш поріг, щоби відібрати у нас наші почуття, — ми не скажемо один одному: «Ні.»
   Взявшися ще міцніше за руки, ми будемо разом вичищати ту гидку отруту з нашого життя , пестуючи чутливість і ніжність... Сповивати в кохання наші душі... Жадібно пити один одного — я тебе, а ти мене...

Тобі, єдиному

tobi-edynomu

Краплинкою літнього дощу я хочу ніжитися на твоїй долоні, легкою прохолодою торкатися твоїх вуст... Кружляти і кружляти в ніжному вальсі дощових крапель... Ховаючись під парасолькою від докучливого капежу, ти залишаєш вологі стежки сліз на перлинах своєї душі... 
Але для мене то надзвичайне щастя — дивитися у неба синь, у твої очі, блукати в їх лабіринтах і писати, писати, писати листи... 
Ось і сьогодні я напишу тобі листа та відправлю його з останньою вранішньою зіркою... 
Не стидайся своїх бажань... Поспішай жити... 
Ти запитаєш: «А що є життя?»
Я відповім: «Життя — це любов... В іншому сенсі — то не життя, а таке собі — животіння…» Любов — це єдине почуття, яке не можливо купити, відібрати... То є надзвичайно прекрасно — насолоджуватись білими хмаринками в небесній блакиті, грою зірок на темному покривалі ночі, шелестінням квітів на луках; поверненням додому, де на тебе чекає найрідніша людина... 
Треба любити життя за те, що в ньому є ти. Завжди, кожну хвилину подумки линути до тебе крізь душу, за незримими ниточками до серця, щоби наповнити його ласкою і несамовитою пристрастю... Лише до тебе, єдиного, поспішати по зоряній стежині життя. То найвища насолода — відчувати тебе у собі... Насолоджуватись цим єднанням душ та тіл, блукати одне в одному... Вмиватись ранковими росами, годувати тебе зернятками ніжності, потайки читати твої думки... Стати непомітною для всіх інших, та світити лише тобі — єдиному.