Життя не стоїть на місці

zhittya-ne-stoit-na-mistiВ котрий раз "дівчинка" переглядає кадри давно заїждженого фільму, до якого раз до разу повертає її життя... Кохання... Зітхання... Посмішки… Квіточки... Малюнки прекрасного і такого зворушливого... Неначе такий собі – летаргічний сон... Ти купаєшся в розмаїтті почуттів, що заколисують твій розум незрадливою чистотою... А на очах вуаль ніжності – поступово розхитуються чуттєві обійми... З кожним поцілунком "дівчинка" відчуває, як всепоглинаюча отрута кохання проникає в неї... Та тільки-но ти стаєш відданою собачкою своєму другові, як все довкола починає обростати мохом... Й прокинувшись від довгої сплячки, слухаєш невгамовну арію серця... Вижата... Знекровлена... Почуття – начебто все, що лишилося, – це твоя тінь... А він?.. Де він?.. Як завжди... Все той же фільм, тільки в інші сліпі оченята... А "дівчинка" з кожним таким разом дорослішає... Але перш ніж... Скидає з себе вуаль брехні і водою зі слізьми змиває з себе весь бруд... Пройде час, і вона зрозуміє: треба закрити та викинути старого зошита, а відкрити новий... Життя не стоїть на місці... Й все що пішло з нього – не її, то було все чуже...

Така вона - ВОЛЯ

volyaНіхто не може відняти у людини можливість — бути вільною. Ми можемо відчинити двері коханню, дарувати серце, душу. Та тільки волю — її не підкорити...
В цьому світі ми нікому не належимо.
Ніхто не має права нас скривдити, якщо лише ми самі не будемо дозволяти це робити ...
Ми — не річ, якою можна користуватись та зневажати. Вирішує сама людина - з ким вона хоче бути і як бажає жити. То і є ключ до щасливого буття. Коли ми це зрозуміємо, то багато питань відійде та легше стане всім.

Промінь, який поєднує душі

promin
У кожної людини є внутрішній, непомітний для інших, промінь, який з глибини душі пунктиром серця просувається до іншої, такої рідної душі. Ми відчуваємо це на дуже високому й тонкому рівні сприйняття. Це така собі — таємниця Всесвіту. Саме завдяки цьому променю можемо розуміти, що відбувається в душі того, з ким він нас зв'язує. Коли йому зле — у нас всередині теж все тремтить... Та наповнюється радістю, яка відгукується чуйністю, коли все добре. Це неймовірне відчуття, внутрішнє дихання, яке сповнює нас сили жити. Коли ж ми віддаємо частинку себе, щоб наповнити прекрасним душу близької нам людини, цей промінчик може робитися зовсім тоненькою павутинкою, якщо стосунки з якихось причин стають хисткими. Але він ще не рветься, він ще підтримує духовний зв'язок цих людей і не дає віддалитися, зберігаючи їх рівновагу, спокій та щастя. І коли це йому вдається, можливість загубитися залишає нас, ми дотиком сердець відчуваємо, що поруч... Там, на іншому кінці, є той, який ніколи не зрадить, завжди підтримає і зрозуміє. Цей зв'язок залежить від того, що кожен із нас відчуває. Це може бути зближення чи віддалення, холод, коли ми на самоті, чи тепло, яке забирає нас у свої ласкаві обійми і кружляє в взаємному бажанні кохати і бути коханими...
Такий промінчик... Він є у кожного. Але іноді на це може знадобитися багато часу, щоб прийняти та почати відчувати... То неймовірно приємно... Це відчуття надзвичайного трепету!..

Самотність

samotnistСамотність — це, коли ти на якийсь час втрачаєш будь який зв`язок з усім тим, що тебе оточує... Це ще і така потреба в спілкуванні з внутрішнім "Я". Ти, блукаючи лабіринтами душі, знаходиш давно забуті куточки, які так довго стоять у черзі та чекають твого вироку... Так, це твоє власне та незалежне "Я". І той, хто полюбляє побути на самоті, добре розуміє мене, бо то — своєрідна насолода, належати тільки собі...
Занурюєшся повністю в себе та відчуваєш свій внутрішній світ на найвищому рівні. Спілкуєшся тет-а-тет з собою, починаєш розуміти, що тобі потрібно, щоб жити так, як того хочеться.
В такий час і народжуються нові ідеї...
Також занурюєшся у саме сокровенне — свої мрії, що зазвичай не відкриваєш світу, сховавши їх в потаємних куточках душі, — та інколи заходиш до них і насолоджуєшся тим, що уявляєш... Й з несамовитою силою хапаєшся за ідеї, які наближають до здійснення бажань. Ще нікому не вдавалося спалити те, що не здатне палати та утворювати дим...
І тільки вічність може забрати самотність з собою...

Можливо це... любов?

Пройшmozhlyvo1ов лише день, як ми бачились, а для мене це начебто вічність... У цьому світі немає ні щастя, ні нещастя, і те і інше можна відчути лише в порівнянні. Я не хочу озиратися назад, бо все що залишилось там, то лише життєві уроки, які дають можливість реального осмислення сьогодення. Тільки відчувши біль в далекому минулому, я можу по-справжньому зрозуміти щастя, де він – мій єдиний – поряд.
Що це?.. Можливо любов?.. Про неї багато пишуть, говорять, але те, що відчуваю я, – це не є палка закоханність перших днів... Це щось інше... Глибше... Зворушливіше... Те, що пройшло через страждання і час...
На душі так тепло і сонячно... Я відчуваю його на найвищому рівні – в відтінках думок і хвилювань, в осінньому прохолодному повітрі, в музиці блюзу... А серце в цей час усвідомлює... То є невимовне щастя, коли він скрізь, де б я не знаходилась... Він поряд зі мною, тому що моє серце тепер є його притулком... Ми відчуваємо одне одного, незважаючи на те: разом ми чи ні... Це таке собі чарівне поєднання нерозсудливості і довіри, радості і ніжного смутку, який будоражить душу і торкається її своїми палкими та гарячими цілунками...