Нічний дзвінок

nichnyi-dzvinokПерша година ночі. Сон тільки торкнувся вій, як раптом тишу збудоражив айфон, який лежав поряд з подушкою.
— Ти спиш, кохана?
— Ще ні, збиралася...
— А я не втримався, набрав тебе. Вибач, що так пізно, та я так скучив!
Дійсність із сном злилися в одне незворотнє бажання солодкої млості — коли щаслива посмішка чіпляється за вії...
— Сьогодні день був такий сумбурний, але я на хвилинку... Так хотів почути твій ніжний голос...
— Не говори так. Ти ж відчуваєш, що я тобі рада...
— Так. Я весь день у справах, а думки линуть до тебе... На душі кожну хвилинку неспокійно, коли ти не поряд...
— Зі мною теж саме — я так тебе розумію. Я живу лише уві сні, тому що тільки там ми з тобою разом. А реальність б'є навідліг по обличчю і сміється поза спиною... Ти близький, та в той же час такий далекий...
— Не сумуй, рідна моя, я з тобою...
— Але ж ти знаєш, що це не можливо, коли ми не поруч...
— Вибач... Мені пора... Сумую... Дуже сумую... Я сумую, моя рідна, ти чуєш?! Кохаю тебе! Шалено і до нестями... Добраніч. Затуляй оченята, але не зачиняй двері в свій сон, чекай на мене, я вже йду...
Короткі гудки...
Із рук тихесенько вислизнув телефон.
А ось і найкращі у світі очі, тому що це очі коханого.

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить