Нічний дзвінок

nichnyi-dzvinokПерша година ночі. Сон тільки торкнувся вій, як раптом тишу збудоражив айфон, який лежав поряд з подушкою.
— Ти спиш, кохана?
— Ще ні, збиралася...
— А я не втримався, набрав тебе. Вибач, що так пізно, та я так скучив!
Дійсність із сном злилися в одне незворотнє бажання солодкої млості — коли щаслива посмішка чіпляється за вії...
— Сьогодні день був такий сумбурний, але я на хвилинку... Так хотів почути твій ніжний голос...
— Не говори так. Ти ж відчуваєш, що я тобі рада...
— Так. Я весь день у справах, а думки линуть до тебе... На душі кожну хвилинку неспокійно, коли ти не поряд...
— Зі мною теж саме — я так тебе розумію. Я живу лише уві сні, тому що тільки там ми з тобою разом. А реальність б'є навідліг по обличчю і сміється поза спиною... Ти близький, та в той же час такий далекий...
— Не сумуй, рідна моя, я з тобою...
— Але ж ти знаєш, що це не можливо, коли ми не поруч...
— Вибач... Мені пора... Сумую... Дуже сумую... Я сумую, моя рідна, ти чуєш?! Кохаю тебе! Шалено і до нестями... Добраніч. Затуляй оченята, але не зачиняй двері в свій сон, чекай на мене, я вже йду...
Короткі гудки...
Із рук тихесенько вислизнув телефон.
А ось і найкращі у світі очі, тому що це очі коханого.

Ти поряд

ty-poryadТи поряд, і в той же час така далека...
Розумієш, а можливо тільки думаєш, що розумієш... Зима своєю білосніжною чарівністю робить вигляд, начебто їй не до мене. Та її присутність в моєму житті дарує довгоочікувану надію. Мабуть, я ніколи не зможу пояснити самому собі природу моїх відчуттів. Тебе ще немає у моєму житті, та я вже відчуваю тебе і знаю, що саме цієї зими я побачу найжаданіші в усьому світі очі, вперше буду пити з твоїх солодких вуст палке кохання... Загорнувшись в білосніжну та п'янку зимову вуаль, я нарешті зможу відкритись і сказати тобі, як нескінченно довго шукав тебе літніми, весняними та осінніми стежинами... Все марно... І тільки зараз відчув твою присутність. Тепер моє життя не належить мені, я віддав його на поруки зимі, бо лише тут мені несамовито затишно та комфортно... І це є стан мого серця в сьогоденні.
І що, що ти зараз далека, та душа сповнена думками про тебе, які дають надію, окриляють життєвий шлях... Можливо я все це придумав собі — тебе, зиму, палкі почуття... Можливо то є якась моя хвора уява, де я намалював собі те, чого так жадаю всім серцем? Можливо — і так. Та в цій моїй уяві ти поряд — така рідна і така жадана...

Бабине літо

babyne-litoЗапах туману переплітається з осіннім та холодним мороком... Дрібний дощ тихесенько стукає у шибку вікна в забутому богом кафе з символічною назвою "Час"… На сльозах осені тремтить павутинка бабиного літа. А вона все ще чекає на нього, намагаючись сховати душу під шаллю та зігріти її... Але всі ці зусилля даремні. Все змінити можуть лише два кроки назустріч — очі в очі, де розпеченою і повільною лавою, вона зіллється з ним — близьким, й в той же час далеким... Але єдиним... Він вийде до неї з хуртовини життя, пригорне й скаже: "Мила моя, я так довго йшов до тебе…" І вмить зітреться з пам'яті час... З їх волосся осиплеться іней... Вони забудуть про вік та пережитий смуток. Він оселиться в її думках... В кожній клітиночці тіла... На долонях та кінчиках пальців ... Його губи ніжно доторкнуться до найчутливішого нерва на її тілі, і вони, розхитуючи обійми, почнуть нове життя...

На одинці

ne-shukaiЗа вікном морок ночі поглинає останні краплинки осіннього вечора. Одна… На самоті… У напівтемній кімнаті — сповнена думками… Намагаюсь повернути душі те, що було втрачено за ці останні дні... Було чимало втрат, болю також... Намагаюсь регулювати температуру свідомості й прибрати звідти весь мотлох, викинути на смітник, а залишити лише те, що візьму з собою в дорогу "життя".
Ось такий він — запрограмований кимось світ, з законами, які не завжди можна зрозуміти... Чорне і біле, біле і чорне — вічна боротьба добра і зла. Наша планета — це планета випробовування кожного із нас на витривалість та надійність. Дехто проходить цей іспит дуже швидко і відлітає в інший простір — готовий вже там продовжити свій шлях, іншим потрібно більше часу, щоб зрозуміти цінність життя, переосмислити свої приорітети... А деяким не вистачає і життя, щоби щось зрозуміти... У цьому світі ми бачимо, як щохвилини руйнується правда. Хтось залишається собою всупереч всьому, а хтось кожного ранку надягає маску та вдає з себе пристойну людину. Але на скільки його вистачить, скільки протримається? Може краще бути тими, якими ми є, та шукати самих себе у собі...

Ти скрізь...

ty-skrizТи скрізь... Ти всюди... Й кава, заварена тобою вранці, ще і досі лоскоче своїм неповторним ароматом... А твій – шалено приємний парфюм... Він живе в кожній складочці мого одягу...
Ти скрізь... Ти всюди... Я все ще розчиняюсь у надзвичайній ніжності твоїх рук, хоча зараз… Ми далеко один від одного... Ти проникаєш чуйною зливою у кожну мою клітину, а я глибинною пульсацією загортаюсь в твоє серце, немов в затишну та теплу ковдру. Жити так завжди в ньому – мені; жадати, смакувати насолоду палкого кохання... Гуляти під дощем... Пити зимовий чай з ароматом снігопаду та милуватися, як тане ніжність на твоїх чуйних губах...
Ти скрізь... Ти всюди... Твої очі – два яскравих сонця... А посмішка... Вона вмить розбурхує кров і несе її з неймовірною швидкістю туди, де закінчується небо... Там ми блукаємо один в одному, переплітаючись тенетами кохання...