Тобі…

tobi 01

А знаєш, яке бажання сповнює моє серце?
Воно хоче подарувати тобі щось надзвичайне тихе і мовчазне...
До чого неможливо доторкнутися рукою, але можна відчути дотиком душі...
Щось таке, що завжди буде поряд з тобою... У тобі...
І в найтяжчі дні, коли негода та відчай полонять твою душу, коли здаватиметься, що немає ніякого сенсу йти далі, це дещо буде поряд і освітлюватиме твій шлях. Воно даруватиме тобі силу і віру в себе... Повертатиме до гармонії в час хаосу та кривди, коли відчуватимеш, що вже все спробував і сил більше немає...
Мабуть, на ці слова ти посміхнешся та подумаєш: "Яке наївне дівчисько... Таких подарунків не буває..."
Та я знаю, що кажу, і дарую тобі його зараз разом з теплом моїх долонь, з щирим світлом у моїх очах та серцебиттям, яке надає значущості кожному моєму слову.
Світ не завжди такий, яким здається, і, навіть, коли все навкруги затягнуте сірими хмарами,а на душі ллється нескінченний дощ, мізки розтинає розчарування, знай, що є місце, де завжди світить сонце моє серце. Я доторкнуся його чуйністю та любов'ю до твоєї душі, і ти відчуєш себе знову...
Тож, куди би нас не закинула доля, завжди пам'ятай, я Є і завжди буду поряд. Не відпускай мене, бо у нас на двох одне небо, і я твоє Сонце...

Бути поряд...

Buty poryad

Бути поряд... Просто бути... І не має значення де - чи то парк, невеличке кафе, можливо маленька кімната, де є столик, два крісла і дві чашки кави... Або ж, ми можемо бути на відстані та це зовсім не означає, що ми не разом... Не має різниці,- слід твій, тінь, образ... Все це невід'ємна частинка тебе. Час жонглює роками з небаченою швидкістю, а душа лишається такою ж запашною і духмяною, коли почуття переповнюють її. То є стан, коли у всьому вбачаєш прекрасне і навіть у своїх неприятелях перестаєш помічати, як капає їх яд позаду тебе... Адже тільки кохаючи можна пройти крізь день і ніч, крізь бурю, час, відстань, негаразди... Ми пролітаємо через лихоліття, роки – не перестаючи шукати місце, де ми поряд ти і я... Бо це варте того. Кожен мріє побачити, як сміється провесінь, як небо скидає з себе вуаль мороку і перестає бути сумним, як пробуджується навесні оновлена земля... Бути поряд - бачити цю красу, цілувати ліси, обіймати простір і летіти, летіти, летіти... Забуваючи про дні змарновані в жалю, знаючи, що на світі є місце, куди не доходять інші листи, окрім наших, і де сонце сходить вранці та ввечері... Бути поряд... Під однією парасолькою... На відстані погляду... Слухати музику крапель, не поспішаючи до теплого будиночку, тому що найтепліше там, де звучить музика твого серця. Бути поряд танцювати Libertango, де пристрастю вибухають звуки, не приховуючи почуттів, де в ритмі зіллється дихання і не потрібно слів... Бути поряд, це коли ні на хвилину не уявляєш, як то, коли ти не поряд...

Сторінки життя

storinky zhyttya
   Я віддав їй сьогодні останню краплинку себе. Мабуть, це все, що лишилось для неї.
   Та сам неначе розчинився в розірваних обіймах і, намаючись хоча б на один невідчутний подих наблизитись до неї, зрозумів, що нас ще більше одне від одного віддаляють розкуйовджені хвилі непорозуміння...
І ось знову посуха...
На серці на один шрам побільшало.
Наодинці з собою...
 
   Думки... Розбиті, стомлені та спантеличені… Й неймовірне намагання втопити їх в інших пристрастях даремне гаяння часу.
Відчуваю щось залишилось... Але що?..
   Занурююсь у зиму за плечима та гортаю сторінки нашого з нею життя... Одну, другу, третю… Одну за іншою... Аж ось набачив гойдалку, на якій колись гралися й ловили плин часу надії наших почуттів. Перед очима закрутилося все заново.
   Ще кілька хвилин назад вона була така недосяжна... А тепер невимовно близька! Я жадібно вростаю в неї. І вже десь там, позаду, лишилась отрута минулих років...Я скидаю з очей  вуаль непорозуміння та відчуваю, як народжуюсь заново... Якщо це сон  не хочу прокидатися. Чарує мелодія ніжного і найзворушливішого... Починаю розуміти, що ми пропустили крізь пальці наш з тобою, чуйний та сокровенний, подих весни, залишивши майже омертвілі остови наших душ.
   Та зараз саме тут в наших з тобою щасливих миттєвостях знайшов все те, що згубилось. Та запаливши світло, новим паростком проріс по відношенню до неї. Саме тепер зрозумів, що за рутинністю життя осліп.
Нині ж відчуваю, що зник присмак порожнечі, вона відійшла в непотріб спам. І я знову живий...
 
Я проростаю тільки в її обіймах...
Мені без неї несила...
Ти моє все.
                                         8 січня 2017

В очікуванні

v ochikuvanni
Вже майже півжиття я провожу на пероні вокзалу, очікуючи на випадкову зустріч...
І не знаю де він є, але чітко відчуваю його присутність...
Розхристанність думок, які інколи починають ладнати одна з іншою, раз у раз повертає до нього. Він завжди приходить до мене в моїх снах такий реальний та несамовито рідний, начебто ми знались завжди. Наповнююсь краплинками ніжності та втрачаю зв`язок з реальностю, бо в ці хвилини вона губиться десь поміж думок.
А я насолоджуюсь, п'ю... Жадібно й ненаситно весняну свіжість наших почуттів.
У його мовчанні прочитую довжелезного листа до мого серця і ніяковію зворушена та зголодніла за ось такою реальністю.
І як-то не хочеться повертатися нічними сходами назад у  життя, куди він ще не дійшов. Та він зі мною, в своїй уяві.
Пригортую краплинки дощу, бо знаю,зо вони також присутні і в його житті. Вишиваю мою надію, якою горнуся до світла у сірій та убогій імлі. Живу мрією, що він все ж таки знайде саме цей перон, де на нього вже давно очікують.
 
Тягнеться серце до обріїв твоїх,
Сила кохання ніжністю дихає вслід.
Муза сердечна вплелася в розхристаних мріях
І відчинився душі вже давно нецілований світ.
 
                                     11 березня 2017

Музична замальовка

muzychna zamalovka
Він і вона не поспішаючи йдуть засніженою вулицею, яка є тільки для них, що впадає у сутінки океан їхньої неповторної тиші. Навколо вимальовується пейзаж, більш схожий на музику... Позаду виростають дерева, а глуха стіна перетворюється в яскраві вітражі. Перехожі обертаються їм услід, неначе заворожені...
 
На бруківку падають зв'язки чиїхось ключів, а подихи перетворюються на зітхання... І все від того, що справжнє кохання стало настільки рідкісним явищем, й побачити його відчути солодкий, неповторний біль... І завмерти... Засумувати... Не повірити очам...
Мов почути зсередини мелодію душі, яка й колись звучала в ній, і відчути щось солодке та незбагненне, що лишилося на губах та язицы.  Щось,схоже на тихий шелест сонного шепота.
                                    8 січня 2017