Голос кохання

Golos kohannya
   Осінній вечір вираховує хвилинки, а вулицями невагомо, з тихим шерехтом, котиться листя неначе чиїсь почуття... Намагаючись приховати хвилювання, вона вже котру годину займалась самообманом. Та тільки-но почула те довгоочікуване «дзелень», вмить була біля телефону... Ось він його тихий, хрипкий голос... Напівмовчазний… Майже пошепки… Але такий рідний, проникливий... В ці хвилини їй було все одно чиїсь підбори на сходинах за дверима; бунтівний чайник, який згвалтованим шипінням нагадував про себе; сусід, який весь цей час не давав прийти до тями, заколочуючи цвяхи в стінку... То все було там, поза її почуттями, у повсякденному житті... А зараз й поряд з нею лише він... То так важливо хоча б один ковток його... І в середині неї знову оживе шалений горностай...
   Вона вслуховується в тембр його голосу, відчуває його сліди у себе під шкірою... Таке не можливо пояснити словами... Ця його ніжність... Вона так любить зануритися у неї, пити її насолоду до блаженства, до самозабуття... П'яніти, кружляти, летіти… Його голос пробуджує уяву вона торкається до нього відтінками ночі, яскравою зіркою, першим змоклим листям і подихом, ледве чутним в прохолоді жовтневого вітру... Неслухняністю сердцевого ритму, бездонністю неба, кожною краплинкою себе...
   Його голос... Він завжди залишає слід у її серці, а в хвилини, коли вони не спілкуються, вона чує його музику зсередини... Це голос її кохання...
                                                                                                             19 жовтня 2016
                          proslushat Прослухати аудіозапис

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить