Мелодія літнього дощу

melodiya litnogo doshchuМелодія літнього дощу...

Вона особлива...

Своєю журливою мовою пробуджує в нашій уяві, в супереч охоплюючему настрою, щось смачне та жадане, тим самим затягуючи в тугий вузол ще не зовсім відболівші рани, які через деякий час самі загояться... А на їх місці залишиться затверділий рубець архів, в якому зберігається певний відрізок нашого життя. І в час, коли з'явиться бажання побути на самоті, ми можемо відчинити один із тих архівів та блукати його лабіринтами, знімаючи пил з майже забутих стежин.

Що лишилося там? Таке собі поєднання (неймовірний коктель) світлого й чистого, з додаванням млосного, недонесеного, недомовленого... А також стерті в кров коліна довіри до де-яких людей, що були надто близькими, яким хотілося безкінечно вірити... Та їм не вистачило волі боротися і йти далі, вони залишилися там під заскорузлим рубцем, в згубленому і нездійсненному... Це їх вибір...

Сумно... Але неможливо змінити щось в житті іншої людини, коли вона сама того не бажає.

 

А дощ зворушливо продовжує колисати душу в заспокійливій мелодії, змиваючи сліди минулого і народжуючи щось зовсім нове, що дарує надію... Вона знову на твоєму обрії,  йде до тебе, і ти міцно хапаєш її, щоб не втратити більше ніколи.

Фарби навколо яскравішають.  Дощ пройде, а надія залишиться. 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить