Прогулянка в коханні...

progulyanka-v-kohanni

Вона, знаходячись на одинці з собою, любила творити, літати в ейфорії нічного затишку, гуляти по краю неба — зустрічати там нові мрії... Для неї час розчинявся в прозорій глибині... Щаслива хода хвилин... 
Саме тут, в загубленій країні, вона і відчула його присутність — не бачачи і не відчуваючи фізично... То було відчуття несамовитої, блаженної насолоди та тепла, які переповнювали її душу, що знаходилась на кінчику смичка... Він, рухаючись по її струнах, награвав нереальну мелодію почуттів... 
І де знайти слова, аби змалювати той зорепад, що оселився в серці?.. Пояснити той невимовний, безперестанний потяг... Та серцю все недостатньо... Але кохати, не торкаючись до нього, — невже то можливо? Лише відчувати... Його присутність, запах, тепло, ніжність, неповторність... Жити у мріях... Разом летіти у чарівний Прованс... 
Так, напевне можливо, коли на двох одне серце, одна душа, одні думки.. Коли все легко і зрозуміло — зі словами чи без... Немає її та його, є лише вони... Вони ще навіть не знають, як потрібні одне одному — НАЗАВЖДИ! НАВІЧНО! 
"Кохання — основа життя, а ми його провідники" 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить