Паралельні світи...

paralelni-svity

   Одного разу в її житті з'являється він... В той самий час, коли вона намагається якось утриматись на поверхні і не розчинитись у світі, де все летить шкереберть...
   Хто він є? Чому так наполегливо намагається отримати квиток у її життя? Просить довіритись йому, підставляє плече. І вона, струсивши попіл минулих років, дозволяє себе рятувати...
   Далі – початок нового життя, де коханий чоловік годує її з долонь смакуликами. Вранці приносить їй у ліжко філіжанку кави і таріль духмяної красуні-полуниці... Найчарівніші квіти біля її ніг кожен день. Він відкриває їй світ, а натомість ніжиться в ній – немов вона найперша та єдина в його житті. Ні зернятка сумніву по відношенню до себе. Йому байдуже, що думає про нього і говорять люд. Їй зізнається, що все, що було до, – дружба чи спільні інтереси... Вона відчуває в його словах несамовиту ніжність: «Ти – тільки моя, мила дівчинко. Хочу, щоб так було завжди.» Він дає їй зрозуміти, щоби вона викреслила зі свого життя назавжди того, хто ще маячить за її плечима, та кого вже давно немає в серці. Ще до зустрічі з коханим якісь іскринки проблискували – їх єднали роки спільного життя. Вона спостерігала, як раз за разом із розчепірених крилець її рятувальника летіла докора: «Чому він ще тут? Так, я власник – не звик ділитися коханою жінкою...» Ці слова в'їдалися в неї з кожним разом все більше, що і спонукало її викреслити «до». Чого не зробиш для коханого?
   І коли кордони змістилися, його єство засвербіло та почало проситися назовні. Ось, вона вже зайнялась колекціонуванням самотніх днів, а він топив її в надуманих причинах – чому не зміг... З кожним разом відчуття близькості слабшало – він думав, що кохає, але йому від неї потрібно було лише тіло. Це його він любив і несамовито жадав. Коли закінчується на компьютері заряд, він гасне, а в їх ситуації зарядом могла бути лише душа... Тож, як би не гойдалося і як би не хотілося летіти – крила важчають і кам'яніють, коли душа позбавлена любові. Кожен раз він буде шукати донора для свого «кохання» та даремно...
   Що ж залишилось в її серці? Мабуть – остання надія на видих... Вона більше не хоче збирати його порожні сліди та йти в «нікуди», а почне плести своє нове життя.
                                 (зі слів знайомої)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить