Колись...

kolys

Колись...
То було колись...
Коли я була ще твоєю.
Пам'ятаю нашу дорогу, освітлену яскравими ліхтарями. Коли ми вперше зустрілись, я подумала: "Ось він – мій справжній, мужній, відвертий, надійний... Той, до кого я можу пригорнутися в будь-яку хвилину і забути про крижані дотики долі."
Ми мріяли про наше спільне майбутнє, я линула до тебе всією душею, наповненою щирістю та довірою. Наш світ гойдався, а я була невимовно щасливою і такою живою. Але Господь інколи руйнує наше уявлення та мрії, струшує з нас попіл самообману, хоча і жорстоко, проте, по-батьківські справедливо. А той, хто грає підло з нами, рано чи пізно сам себе заганяє в кут – азбука життя...
Памятаю ту хвилину, коли вперше зрозуміла, що ошукана... Коли до мого світлого грааля серця доторкнувся холодний морок його брехні та зради... І відчуття... Таке бридке і не нове... Але, дивлячись голодному і майже розчавленому псу в очі, він намагався знайти там порозуміння... Так, я тоді змогла зрозуміти тебе, тоді, коли то сталося вперше, але таке повторилося знову... І знову я – пошарпана та ошукана... Моя несамовита жага тепла, любові і ніжності зробила свою справу. І я знову на краю прірви... Намагаюсь знайти важелі, щоби лишитися живою. Бо в моїй ошуканій душі лише прощальна агонія осені, сповідь та більше на один шрам. А сповідь така тяжка і така сира від нестерпних сліз...
Та в якусь мить із середини й зненацька повіяло чимось теплим і знайомим... То був внутрішні голос, що сказав: "Не зневіряйся, дівчинко. Сльози, то не є так погано. То так душа змиває з себе весь бруд, ти маєш сили та шанс... Шлях до сонця тяжкий, але він того вартий."
Крок назад.
Зібрала в клубок весь біль і подумки жбурнула його в прірву.
Ні, ще не час...
 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить