Стрижень

stryzhen

Втомившись від звичного руху життя, я відбилась від невгамовної зграї і сховалась у тінь невидимої планети. Це місце, де тихо, відрадно, де можна побути на самоті зі своіми думками. Бо у шаленому безумстві почуттів, навіть не помічаєш стрижень, що тримає усе твоє єство у важкі хвилини душевної болі, яка так і кличе до підземельної туги твої думки... Але стрижень, як магніт, відтягує, забирає тебе від тяжких "дум", цим самим сповільнюючи твоє зникнення...
Гіркота образ та непорозуміння того, що коїться в усьому світі, вкарбовується смутком в кожну мою клітину, і я не в силах розплутати лабіринт лицемірства, байдужості, нахабства, жорстокості, який змінив чистоту мрій та їх пристрасть...
Можливо цей монолог зрозумілий лише мені, адже діалоги втратили свою цінність... Ось так, кожного разу відбившись від зграї, я закутуюсь в невидиму вуаль та ховаюсь від усьогосвіту, щоб струсити з себе попіл почуттів, які згоріли під тягарем болю, хвилювань, сумнівів, розчарувань... Того, що вже давно нерухоме та усталене. Тут, на самоті, кінчиками моєї душі я чіпляюсь за той самий стрижень, який тримає, надихає та відкриває нові горизонти здійснення мрій. Переосмисливши все пережите, я починаю знаходити дещо таке, без чого не можливі зміни...
Наше майбутнє — ми самі, а саме те, наскільки ми любимо свою землю і готові зробити все за для того, щоб вона процвітала заради щастя наших дітей... І тільки тоді, коли зрозумів це, струшуєш із себе попіл згорілих почуттів, піднімаєшся, розпрямляєш плечі і, набравши повні груди повітря, знов приєднуєшся до зграї...

Мысли... мысли....

mysliИ снова не уснуть... Мысли... Мысли... Бесконечные... Неуемные и неугомонные... Их так много, что постель становится совершенно неуютной... Появилось безумное желание — выбраться из нее, чтобы хоть несколько из этих мыслей положить на бумагу. Ведь чувства, какими бы они не были — плохими или хорошими, они только твои, они даны тебе в дар...
Но чтобы это понять, необходимо время...
Отказываться от них —все равно, что плюнуть в лицо Всевышнему. Ведь никто и ничто не приходит в нашу жизнь просто так. И всякое чувство заслуживает уважения, даже то, которое приносит с собой боль... И она тоже дана человеку для того, чтобы однажды, когда все наладится в его жизни и все будет хорошо, он оглянувшись на миг в свое прошлое, смог поблагодарить за уроки, благодаря которым посчастливилось обнять свою мечту...
Полнота счастья ощущается по-настоящему лишь тогда, когда однажды ты чувствовал себя самым несчастным...
А сейчас я хочу побыть с тобой ближе, нежели просто рядом...
Позволь обнять и поцеловать твое сердце...
Мое же рядом с твоим...
Почувствуй, как от твоих прикосновений к нему, я перестаю дышать...
Это состояние, когда внутри тебя тает лед, душа снова оживает и тянется к жизни...
Это когда нежность покрывает бархатом все вокруг, а мир становится таким безгранично воздушным, легким и невесомым...
Это когда нежность становится ДУШОЙ.

Один... Єдиний... Твій...

odin edinstvenyiЛюбов — щось таке тепле, ніжне, незрадливе, зворушливе... Сповнене слабкістю жінки та природною силою чоловіка, на плече якого завжди можна покластися .. Єдиного, на якому світ зійшовся клином, та чуйного, який завжди зрозуміє і завжди буде поруч... Ніжного... Лише тільки один його погляд обволікає теплою вуаллю, яка пестить серце... Він просто любить тебе такою, як ти є, і ти кожною частинкою душі відчуваєш, що він один єдиний... Один єдиний твій…
 
 

Ты всегда рядом...

Ты всегда ря1560438дом... 
Тихий, невидимый, как голос замирающего сердца, как лучик солнышка, который лечит мою грусть в минуты одиночества...
Ты всегда рядом...
Когда тихими, одинокими вечерами открывается души моей дверца, я чувствую нежное прикосновение ее краешка...
Ты всегда рядом...
Беспокоишься о каждом моем неосмотрительном шаге и как Ангел следуешь за мной, где бы я не была... Ты можешь быть просто голубем или в одежде бродяги... Укрываешь меня ночами одеялом... Целуешь мои сонные глаза...
Ты всегда рядом...
Вытираешь мне горькие слезы обид на того, кто меня обидел, кто ранил пустыми обещаниями - быть всегда рядом...
А рядом - лишь один Ты... Как будто бы у тебя нет других дел... И я чувствую, что когда ты со мной, для моей души это незабвенная отрада...

Вечоріє...

Вечоріє... Соvechorieнце повільно сповзає за обрій багряно-свинцевим шлейфом... Напівпорожнє місто холоне поодинокістю надій. Серце невблаганно настукує мотиви зустрічей та очікувань – невгамовно б'ється, тривожиться і надихає...
Куди б подумки не линула моя душа, вона кожного разу озирається назад та завмирає від страху загубити землю обітовану, таку солодку і безмежно жадану... Ту, що ти подарував легким дотиком до мого волосся; подихом, який хвилює і зігріває, огортаючи моє серце теплими словами, які розвіюють боязкі сумніви...
Куди б не поспішали та неслись мої думки, вони завжди повертаються до витоків наших невимовно яскравих почуттів, таких феєр ичних та світлих, які своєю нездоланною силою руйнують вічність... Кохання моє, поклич мене в свої обійми... Я прийду і принесу з собою теплий блюз весни в твою холодну, остиглу оселю... Зігрію жадані вуста ніжним шовком моїх почуттів...
Намалюю весну – таку незайману, ніжну, соковиту... Ти відчуєш, як кожна частка твоєї душі наповнюється солодкістним нектаром – то є моя палка любов до тебе...
  
                                                   proslushat Прослухати аудіозапис