Мій незрадливий світ поезії...

"Десь там небесна височінь кожного дня малює для нас свої картини. Вдивляючись в них, я внутрішньо бачу, як вітіюватим рухом мелодійної лінії тягнеться життєва стежка...
І там, де ця небесна височінь, моя душа сльозами ніжності облямовує сонне небо та подумки повернувшись назад, в реалії сьогодення, серце стискається від болю і рветься з грудей...
Планета втомилась від людської ненависті, ненаситності, від того зла, яке безжалісно знищує все довкола, від постійної зомбобрехні, яка виносить мозок тим, хто не хоче слухати своє серце...
Відчуваю тонкий шар інею на замерзлих губах і починаю розуміти: хоча мрія втомилася, але вона завжди буде прагнути світла, неба, дощу, веселки, добра та любові. Така мрія повинна жити, щоб розмальовувати наше життя яскравими фарбами, без яких землі просто не стане...
writer penПочинаю на дотик шукати безпечне місце, де можна сховатися від винуватого погляду метушливих хвилин... Мій незрадливий світ поезії..."

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить