Вечоріє...

Вечоріє... Соvechorieнце повільно сповзає за обрій багряно-свинцевим шлейфом... Напівпорожнє місто холоне поодинокістю надій. Серце невблаганно настукує мотиви зустрічей та очікувань – невгамовно б'ється, тривожиться і надихає...
Куди б подумки не линула моя душа, вона кожного разу озирається назад та завмирає від страху загубити землю обітовану, таку солодку і безмежно жадану... Ту, що ти подарував легким дотиком до мого волосся; подихом, який хвилює і зігріває, огортаючи моє серце теплими словами, які розвіюють боязкі сумніви...
Куди б не поспішали та неслись мої думки, вони завжди повертаються до витоків наших невимовно яскравих почуттів, таких феєр ичних та світлих, які своєю нездоланною силою руйнують вічність... Кохання моє, поклич мене в свої обійми... Я прийду і принесу з собою теплий блюз весни в твою холодну, остиглу оселю... Зігрію жадані вуста ніжним шовком моїх почуттів...
Намалюю весну – таку незайману, ніжну, соковиту... Ти відчуєш, як кожна частка твоєї душі наповнюється солодкістним нектаром – то є моя палка любов до тебе...
  
                                                   proslushat Прослухати аудіозапис
  
  

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить