Стрижень

stryzhen

Втомившись від звичного руху життя, я відбилась від невгамовної зграї і сховалась у тінь невидимої планети. Це місце, де тихо, відрадно, де можна побути на самоті зі своіми думками. Бо у шаленому безумстві почуттів, навіть не помічаєш стрижень, що тримає усе твоє єство у важкі хвилини душевної болі, яка так і кличе до підземельної туги твої думки... Але стрижень, як магніт, відтягує, забирає тебе від тяжких "дум", цим самим сповільнюючи твоє зникнення...
Гіркота образ та непорозуміння того, що коїться в усьому світі, вкарбовується смутком в кожну мою клітину, і я не в силах розплутати лабіринт лицемірства, байдужості, нахабства, жорстокості, який змінив чистоту мрій та їх пристрасть...
Можливо цей монолог зрозумілий лише мені, адже діалоги втратили свою цінність... Ось так, кожного разу відбившись від зграї, я закутуюсь в невидиму вуаль та ховаюсь від усьогосвіту, щоб струсити з себе попіл почуттів, які згоріли під тягарем болю, хвилювань, сумнівів, розчарувань... Того, що вже давно нерухоме та усталене. Тут, на самоті, кінчиками моєї душі я чіпляюсь за той самий стрижень, який тримає, надихає та відкриває нові горизонти здійснення мрій. Переосмисливши все пережите, я починаю знаходити дещо таке, без чого не можливі зміни...
Наше майбутнє — ми самі, а саме те, наскільки ми любимо свою землю і готові зробити все за для того, щоб вона процвітала заради щастя наших дітей... І тільки тоді, коли зрозумів це, струшуєш із себе попіл згорілих почуттів, піднімаєшся, розпрямляєш плечі і, набравши повні груди повітря, знов приєднуєшся до зграї...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить