А може то наснилося мені...

Мліє вечірній сад в багряній сукні з осінньої парчі.

Моя душа латає крила, сидячи на ганку,

Закутавшись у плед, в руках тримає кави філіжанку,

В мелодії Шопена так зворушливо гойдається мій світ...

А очі?.. Очі вже сухі...

Душа вичісує з волосся сріблясте павутиння,

І проростає спокій ранньою росою на вікні...

Мене чекаєш Ти...

А може то наснилося мені? — Та ні...

Я все ще чую ті твої слова: «Моя єдина.»

28 жовтня 2016