Життя стомилось, а ти його погладь...

Життя стомилося, а ти його погладь

Так незрадливо й ніжно, як кохання перше...

Нехай вся втома розпадеться на безмежну благодать

Й вкарбується в мереживо душі як можна глибше...

Струси весь сніг з закляклого волосся,

Бо бачиш, друже, серцю бракне теплоти.

Очисть від бруду всі свої колосся

Та новий день по-новому живи...

Життя стомилося, а ти його погладь

Так незрадливо й ніжно, як кохання перше...