Дозволь з тобою, осінь, розділити біль душі

Дозволь з тобою, осінь, розділити біль душі,

У долі крижаній знайти притулок теплий.

Закарбувати в серці кожного: "Навіки Ні — війні"

До дому рідного вернути тебе, милий...

Я відхрещусь від поглядів німих,

Що нищать душі справедливі.

Пекельний шлях чекає вже на них

За всі ті рани, що нанесли Україні.

А я чекатиму тебе, єдиний мій,

І якщо треба буде вимолю у неба.

Моє кохання заспокоїть той шаленний біль,

Бо ним тебе на вічність я прирекла...

Осінь, чуєш! Правда переможе в цій війні,

Серцем відчуваю, хоч смуток душу криє.

Не можна подолати Україну! Ні!

Вона у серці нашім — найдорожча та єдина..