Спогади

Не край своє серце стомлене,

Бо є те, чого не відаєш ти, —

Кохання наше окрилене

Все ще рве тихий спокій струни...

Ти був моїм сном самим ніжним,

Що віддав моє серце весні.

Та зламав мрію розум бентежний,

Дав напитись "отрути" мені...

І тепер я далеко від тебе,

Але спогади все ще живі.

Жити з ними — для мене потреба,

В них лишилися мрії мої...