Невидимий ланцюжок наших почуттів

nevydymyj lantsuyzhok nashyh pochuttiv

І знову я на сцені тихого, літнього вечора розчиняюсь у вірністі та продовжую писати наш роман на сторінках своєї душі. А ти, як завжди, десь там, за лаштунками... Та це ніяк не розриває той невидимий ланцюжок наших почуттів. 

У цьому світі є тільки дві нескінченні речі - Всесвіт та Кохання, яке, огортаючи нас п'янким серпанком почуттів, робить непомітною навколишню метушню. В розкуйовдженому потоці сірого щодення тільки Коханню під силу перетворити сльозинку в діамант, та розтопити скрижанілу душу, вплітаючись в неї чимось легким, безтурботним, таким живим і благодатним... 

Твоя рука завжди в моїй... Не забувай про це... Доки ти будеш зберігати мій образ - я буду жити наперекір усьому, падати світанками у твої долоні і цілувати пробуджені від сну очі... Пестити риси твого обличчя і милуватись зворушливим поглядом... Я буду розсипати ніжність по букві, по слову... Маленькими краплинками... Нехай наші паралелі плетуться й переплітаються... І одного разу в скуйовджених мереживах наших почуттів, перетнуться стиглими ліхтарями й наші дороги...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить