Можливо це... любов?

Пройшmozhlyvo1ов лише день, як ми бачились, а для мене це начебто вічність... У цьому світі немає ні щастя, ні нещастя, і те і інше можна відчути лише в порівнянні. Я не хочу озиратися назад, бо все що залишилось там, то лише життєві уроки, які дають можливість реального осмислення сьогодення. Тільки відчувши біль в далекому минулому, я можу по-справжньому зрозуміти щастя, де він – мій єдиний – поряд.
Що це?.. Можливо любов?.. Про неї багато пишуть, говорять, але те, що відчуваю я, – це не є палка закоханність перших днів... Це щось інше... Глибше... Зворушливіше... Те, що пройшло через страждання і час...
На душі так тепло і сонячно... Я відчуваю його на найвищому рівні – в відтінках думок і хвилювань, в осінньому прохолодному повітрі, в музиці блюзу... А серце в цей час усвідомлює... То є невимовне щастя, коли він скрізь, де б я не знаходилась... Він поряд зі мною, тому що моє серце тепер є його притулком... Ми відчуваємо одне одного, незважаючи на те: разом ми чи ні... Це таке собі чарівне поєднання нерозсудливості і довіри, радості і ніжного смутку, який будоражить душу і торкається її своїми палкими та гарячими цілунками...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить