Межа...

mezhaЯ поверну, чуєш, я обов'язково поверну своє життя в нормальне русло, де запанує рівновага розуму, задля того, щоб зробити його організованим та спокійним.
Весь цей час я була для тебе палаючою в небі зіркою, що освітлює дорогу. Я була твоєю щасливою лагуною, де ти почувався затишно та комфортно; сполучною лінією між бездоріжжям і храмом кохання...
Але ти вибрав обмежену дорогу — самозадоволенням, насущними проблемами, залишивши мою лагуну так далеко, що кричати навздогін вже немає ніякого сенсу... Коли так траплялось раніш, у мене ще виходило повернути тебе, і ти завжди щиро дякував мені за це... Але потім знов віддалявся... І я знову і знову повертала тебе...
Та у будь-якого терпіння є межа — крапка неповернення...
Більше не стану кричати тобі вслід, щоб ти згадав про мене і знайшов у своєму розкладі для мене крихітні хвилинки... Я обпеклася люблячи. І це не відкриття, це — полон, в який потрапляє майже кожен, хто розкриває свою душу до останку, щиро повіривши в любов, даруючи серце та свій внутрішній світ... Хочу позбавитись від цих терзань, що рвуть душу на шматки та лишають рубці...
Я більше так не можу...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить