Коли долі закохані

koly doli zakohani

Мокрі вулиці… Броди і мокрий асфальт…

Сіре небо, налите дощами...

А ти дома сама, і вікно твій мольберт,

Та одна по одній безшелесні, німі телеграми...

Все, що сказано, давно сховалось в книжках,

Та для нашого щастя – й досить сонця і неба.

Коли долі закохані не згубились в роках,

Твої очі живі – незбагненна потреба.

Мокрі вулиці, сходи...

Й ось ти вже не одна...