Відголосся…

vidgolossya
 
Можеш сховатися від шуму, метушні,      
Та не сховаєшся від поклику живого серця.
Йому, невтомному, ще мріється тебе знайти
Воно не хоче закривати від кохання свою дверцю.
 
Але чому?.. Невже не боляче від пройдених шляхів?
А чи замало хмар сльозами пролилося?
А світ надій, хіба ще не змарнів?
Чи все, що прожито, мені наснилося?     
Ковтаю відголосся...
 
Занурююсь у море безкінечних дум
І бачу сонце поміж хмар гнітючих,
Та зник у прірві зболенілий сум –
І враз отямилась душа від ран пекучих.  

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить