Туман

tuman

Запах туману п'янить розмальовану осінь,

І вона обімліла в його ніжних і чуйних руках...

— Здається, сплю я...

Та у відповідь вітер лише розгойдує дівочі коси...

— Ні. То кохання... Ти поглянь, воно живе у твоїх очах.

І схвильована, вийшла на зустріч до нього.

В дощ і мокву, поміж парасольок згубилась вона...

Все чекала... І вже лишилась одна, та неспокій

Враз прогнала із серця його чудодійна струна...