Кришталики сріблястих снів

Не розбивай кришталики сріблястих снів,

Не відбирай у мого серця незрадливу віру,

Бо смуток слів твоїх світанки мої хмарою накрив...

Відчула я на мить якусь — зневіру...

То була тільки мить — поплакала душа,

І сльози ці очистили й омили наболіле.

І знов — цілунок згублений, в руці рука,

Холодний морок відійшов в минуле.