Приречене кохання

pryretchene-kochannya
Розбиті дзеркала... Приречене кохання...
Як жаль — згубилися з тобою ми за вуаллю снів...
Розколоті мости... На серці біль... І зустріч та остання...
«Прощай, » — тремтіло на кіньчиках твоїх журливих слів.
 
Розбиті дзеркала... Майбутнє вже не наше...
Буденні драми затьмарили святе...
Не думай ні про що, лети зі мною, пташко,
А білий сніг болючі рани замете.
 
Чи відчуваєш ти, як знову кров стискає скроні?
Як із соломинки почуттів будується наш міст?
І паросток кохання кладу в твої долоні —
Хай пронесе життя цей найсвятіший хрест...
 
Розбиті дзеркала... Тепер вони не наші...
В блакитнім мороці гублюсь твоїх очей...
Такого ще не було... Торкаючись Грааля —
      святої чаші,
Я відчував такий шаленний трепет із грудей.

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить