Приречене кохання

Розбиті дзеркала... Приречене кохання...

Як жаль — згубилися з тобою ми за вуаллю снів...

Розколоті мости... На серці біль... І зустріч та остання...

«Прощай, » — тремтіло на кіньчиках твоїх журливих слів.

Розбиті дзеркала... Майбутнє вже не наше...

Буденні драми затьмарили святе...

Не думай ні про що, лети зі мною, пташко,

А білий сніг болючі рани замете.

Чи відчуваєш ти, як знову кров стискає скроні?

Як із соломинки почуттів будується наш міст?

І паросток кохання кладу в твої долоні —

Хай пронесе життя цей найсвятіший хрест...

Розбиті дзеркала... Тепер вони не наші...

В блакитнім мороці гублюсь твоїх очей...

Такого ще не було... Торкаючись Грааля —

святої чаші,

Я відчував такий шаленний трепет із грудей.