Мандрівниця

mandrivnycya
Твоє волосся ніжно так колише чуйний вітер,
До наших душ кохання доторкається журбою.
Птахи відносять в далечінь духмяне літо —
Та в серці ти лишаєшся повік зі мною...
Твій голос люблю і твої думки,
І небо, одне на двох, і сонце, й зорі,
Стежину кожну, по якій ходила ти...
Завдячую за тебе, мила, долі.
Я знаю — ти пішла, щоб повернутись.
Тож назбираю квітів польових, чекатиму на тебе...
Душі зривається струна...
З тобой моє кохання хоче бути —
То найжагучіше моє бажання та потреба...
Не зупиняй мене, блаженний вітер,
  не гвалтуй мій нерв,
Бо кров кипить, не спить, тріпоче серце.
Я подолаю морок безнадійних прірв
Й чекатиму на тебе, мандрівнице...
Твій голос люблю і твої думки,
І небо, одне на двох, і сонце, й зорі,
Стежину кожну, по якій ходила ти...
Завдячую за тебе, мила, долі.

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить