Свіча

svicha1
У тишині ночі горить свіча,
До вогника її торкаюся думками.
Від болю заніміла знов душа,
Знесилена холодними вітрами...
 
І ниє в грудях та непрошена печаль,
А серце здавлює безмовний розпач.
Бо шкода тих, у кого на очах вуаль...
Хто світло в душу в гості не запросить...
 
Для кого гроші є понад усе,
Крізь їхній морок шлях вони свій стелять...
Коли брат брата в жертву їм несе...
Тим свої душі безпощадно гублять...
 
То є не кроки, а — стрибки
В безодню позабутих тіней...
Бо статки ці не забереш з собою ти,
А ось душа пізна крижаний іній...
 
Свій спокій відчуваю я лишень в тобі,
Душа твоя — віддушина моя у цьому світі...
Ти завжди поруч — в радісті й журбі,
І так чудово танцювати в світлім розмаїтті...
 
У кожного — хай буде завтра,
І серце хай пізнає каяття.
Бо ж озорнутися навколо варто,
Та викинути геть сміття з свого життя ...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить