За тебе і за мене

Коли вражина топче твою землю,

Рве на шматки її. Довкола все палає...

Загарбати прийшов у тебе волю...

Від рук його старе й мале страждає...

Чи можна скласти руки та чекати?..

Коли прийдуть — у мозок твій ті пазури ввіткнуть...

Народ твій кинуть до пекельної багнюки,

В повічне рабство близьких запряжуть...

То невимовний біль, про нього не розкажеш,

Бо слів таких поети не знайдуть.

Та серцю ж ти мовчати не накажеш,

Тому солдати українські в бій ідуть...

Йдуть не за себе... А за тебе і за мене...

За землю рідну, яку Бог нам дарував.

Бо захистити свій народ, то є священне,

Щоб більш ніхто його не гвалтував...