Моє небо
- Подробности
- 28.01.2020
Бути з тобою — це начебто ввійти в храм босоніж, залишивши позаду себе брудні чоботи, і доторкнутися до твоєї тиші, де сотні істин розбиваються враз... Де всі сльози пережитих негараздів перетворюються в єдину — щасливу... І де враз зникає темрява. І лише свіжий бриз нового дня розбудить наш світанок легкою хмаринкою...
Я відчуваю твій дотик... Почуття розливаються рікою, і наші тіні — вірні та покірні, жадно приборкують зголоднілого звіра.
— Я тобі не сказала...
— Що саме?
— Там, в минулому житті, я не здолала вершину... А так хотілося неба... І ось тільки тепер, дивлячись у твої очі, розумію — ось воно, моє небо...
На вдиху кохання
- Подробности
- 28.01.2020
Знаходжусь між вдихом відвертості зі своєю душею і голою тишею.
Тримаю в долонях нерозтрачену ніжність, поринаю думками в нескінчену течію життя – час далекий та такий близький і рідний... Відчуваю, як всередині мене зростає і розпускає своє коріння дивне й таке чарівне почуття, що торкається тебе крізь вічність...
Я припинила сперечатись з долею, дивитись вниз, бо там лише ті, хто не шукав любові... Гортаю календарні дні і сподіваюсь, один із них стане солодким полоном для нас. Нехай роки на відстані стануть лише прилюдією та першими акордами – недоступністю, щоби потім розпалати неймовірним вогнем пристрасті поза межею недоторканності...
Пензлем своєї уяви малюю нашу з тобою першу зустріч, саме на тому пероні, де одного разу, ти так і не дочекався мене... Проте не спорожнів... Ти зміг обійняти навіть те, що так боліло... І, тримаючи в руках навіжено гарячу віру, ти зміг достукатися до мого серця.
Лише не так давно я зрозуміла, що ти був... Був завжди... Зростав у моїх почуттях і звучав у ліриці... Ти є – тут і тепер... Донор моєї любов і– невід’ємна частина мене...
У щойно народжених променях
- Подробности
- 19.03.2018
У щойно народжених променях світанку, разом із твоїм ім`ям на вустах пробуджується чарівне дихання життя.
І я знову та знову ловлю твоє невагоме тіло в сонячному павутинні... Мої очі намагаються відшукати в ранково-смарагдових відтінках сяйво твоїх очей.
Ти така різна й очікувано-неочікувана, як пори року... Ти можеш обпікати морозністю зими, розфарбувати на свій манер чарівність осені чорно-білими фарбами... Але, я також знаю, що в самі люті морози ти відігрієш душу і навчити весну складати вірші про кохання...
Навіть не уявляю, яким би було життя без тебе – Жінки...
Прошу, будь завжди поряд... Наповнюй життям усі пори року. Купайся в грайливих променях сонця, танцюй в обіймах кохання, пий каву з ароматом світанків і, прошу, не пропадай...
Будуть ще дні... Будуть ще ночі...
І буде зустріч, про яку так мріяли... Де тільки ми, в цьому неймовірно прекрасному суцвітті надії, зустрічі і кохання, де немає простору, немає часу, немає ні дня, ні ночі... Де тіла шовк та павутиння рук, де мокрі очі від цілунків, де солодко та терпко від жаданих мук.
Я шукатиму цю зустріч...
Я житиму надією...
І я збережу в собі – цю щемливу мелодію серця...
Кохання
- Подробности
- 19.03.2018
Кохання...
Колись...
- Подробности
- 19.03.2018
Колись...